Це сталося зі мною і може статися з кожним із вас.
Уважно читайте та робіть висновки!
– Калабуха Людмило і Сергію, з речами на вихід! Вас затримано, у вас фальшиві документи!
Не зовсім розуміючи те, що відбувається, ми, щасливі та розслаблені після
- круїзу через усю Атлантику на океанському лайнері,
- Канарских островів Тенеріфе і Гран Канарія,
- пляжу Копакабана в Ріо-де-Жанейро,
- найбільшого водоспаду світу Ігуасу,
- прогулянок найшикарнішими вулицями Мілану,
опиняємося під проливним дощем в якості затриманих за незаконний перетин кордону.
Словацька прикордонниця з тріумфальним виглядом контролера, який спіймав “зайців” без квитків, знову повторила свої звинувачення - і нас із речами знімають з автобуса.
І тут ми з чоловіком починаємо голосно обурюватися на весь кордон:
- ми відвідали 37 країн,
- у нас шенгенська мультивіза до 2018 року,
- хай нам повернуть гроші за квитки,
- ми не дозволимо розмовляти з нами таким тоном,
- хай нам нарешті пояснять, у чому справа!
Побачивши, як ми боронимо свої права, до нас приходить начальник непривітної прикордонниці, а потім і головний прикордонник зміни.
Тим часом ще одну дівчину з нашого автобуса висаджують і кидають за грати, а нас забирають у кабінет най-най-най головнішого прикордонника і надзвичайно ввічливо пояснюють, у чому справа.
Виявляється, штамп, який нам поставили іспанці при посадці на круїзний океанський лайнер, трохи не схожий на справжній (нечіткий і занадто жирний), тому є для них дуже підозрілим.
Викликали експерта по штампах з Інтерполу, і саме він буде вирішувати нашу подальшу долю.
Тут події почали розвиватися настільки швидко та непередбачувано, що я відчула себе наче в детективному фільмі.
Та ні, це вже схоже на бойовик!
Ми детально розказали маршрут нашої легендарної подорожі –
42 дні безперервних мандрівок світом:
– 2 дні у Варшаві - Польща (переліт Варшава-Мадрид-Тенеріфе).
– 8 днів на Канарських островах (Тенеріфе і Гран Канарія - Іспанія).
– Посадка в Лас-Пальмосі (Іспанія) на круїзний океанський лайнер - саме там нам і поставили підозрілу печатку!
- 8-денний перехід Атлантикою через екватор до міста Сальвадора (Бразилія).
– 3 тижні авіа/автобусні мандри Бразилією:
Сальвадор,
Ріо-де-Жанейро,
Сан-Паоло,
Курітіба,
Водоспади Ігуасу,
Форталеза.
1 день - Аргентина,
1 день - Парагвай,
Переліт Форталеза (Бразилія) - Мілан (Італія).
3 дні в Мілані (Італія).
1 день в Бергамо (Італія).
Переліт Бергамо (Італія) - Кошице (Словаччина).
Шок, недовіра і відверта заздрість словацьких прикордонників - таких відпусток не буває!
Тоді я відкриваю свою сторінку у Фейсбуці і демонструю нашу подорож, описану по днях, а інколи навіть і по годинах :
- море фотографій,
- десятки та сотні лайків під деякими постами,
- десятки коментів та поширень.
Також демонструю мій сайт бізнес-тренера і сайт акваріумного магазину мого чоловіка.
- У нас є право на дзвінок?
Дзвінки друзям.
Демонстрація сканів оперативно надісланих таких самих печаток у закордонних паспортах наших друзів-мандрівників-співкруїзників, які вже повернулися на Україну.
– Ми можемо підзарядити телефони?
Головний прикордонник сам звільняє нам розетки в перевантаженому технікою кабінеті.
– Ми можемо випити кави? Заодно й вас пригостимо - у нас справжня бразильська!
Ще один шок прикордонника:
– Так, звичайно! Тільки давайте я вас пригощу. Ви ж у наші гості!
Веселі гості, нічого не скажеш! Ми ще 2 години тому подзвонили додому, щоб стіл накривали, бо скоро будемо!
Підводить нас до кавового апарату, своїм ключем скасовує оплату, і ми безкоштовно випиваємо по філіжанці запашної єврокави.
Мені так і кортить запитати:
– А останнім бажанням ми можемо скористатися?
Та поки що тримаю себе в руках.
Через 2 години приходить короткострижений високий молодий хлопець у джинсах та шкіряній куртці – експерт Інтерполу по штампах.
Професійним поглядом сканує нас, кілька секунд вивчає наші паспорти, ледь глянув на скани штампів наших друзів,
уважно роздивляється мої фото і пости у Фейсбуці та терпляче вислуховує мої емоційні коментарі:
- ось тут при посадці на круїзний корабель нам і поставили ці штампи,
- ось тут ми проходили металодетектор,
- ось так реєструвалися: нас усіх пофографували, як у банку на кредитну карту, попросили написати номери родичів та страхової компанії для сповіщення в екстрених випадках.
Самі розумієте – подорож через океан!
- ось так ми снідали, так проходили екватор,
- тут ми на капітанській вечірці,
- на рятівних навчаннях…
Максимум 2 хвилини пішло на весь процес, і вердикт експерта Інтерполу – у них все в порядку зі штампом:
– Іспанці інколи ставлять такі жирні печатки, що розмазуються на півпаспорта. А бельгійці і французи ще гірші можуть вліпити. Все ок.
- щирі вибачення найголовнішого прикордонника і всіх його підлеглих,
- наші емоційні вибачення у відповідь,
- рукопотискання і майже братання.
І тут я знову опинилася всередині фільму, але вже іншого - легендарній кіноепопеї про радянського розвідника Штірліца (секс-символа 70-х у СРСР), коли він віртуозно уникнув провалу і вже виходив із кабінету, де проводився допит:
– А вас, Штирлиц, я попрошу остаться!
Коли вже нам віддавали паспорти, мій раптом відкрився на сторінці, де була напіввідклеєна камбоджійська віза з епічної мандрівки південно-східною Азією чотирирічної давності.
І тут експерт Інтерполу зупинив зворушливу сцену “Як українські туристи зі словацькими прикордонниками браталися”,
дістав спеціальну лупу зі свого пошарпаного портфеля і почав дуже прискіпливо вивчати мою візу республіки Камбоджа.
Усі в кімнаті притихли, чути було тільки короткі коментарі словацькою:
- Водяні знаки, печатки, кольори, клей…
Повторно почав вивчати паспорт мого чоловіка.
Цього разу пішов навіть у сусідній кабінет і сів за комп’ютер.
Тепер ми вже дзвонимо до інших друзів, з якими разом туди мандрували, щоб вони скинули нам скани своїх таких самих віз.
А вони на роботі. Паспортів закордонних із собою нема. Поки знайдуть, поки скани перешлють…
Показую фото з поїздки В’єтнам – Камбоджа на своєму сайті бізнес-тренера.
Детально розказуємо, як і куди ми прилетіли та як відбувалася процедура реєстрації в аеропорті Сієм-Ріп.
На це все пішла ще година, тепер навіть найголовніший прикордонник зміни вже почав за нас заступатися і казати, що не схожі ми на аферистів, адже, промандрувавши 37 країнами, ми не мали підстав підробляти камбоджійську візу, це було б ну дуже нелогічно.
Ретельно розпитавши про процедуру отримання штампів в Афінах, Лондоні та Стокгольмі, вони віддали нарешті наші паспорти і знову вибачилися перед нами .
А сувору прикордонницю, яка нас висадила з автобуса, зобов’язали безкоштовно доставити нас машиною до Ужгорода.
Вона зупинила перше ж авто, пояснила переляканому водієві, що треба зробити, і взагалі була тепер дуже милою й так нам посміхалася, ніби не з її ініціативи ми всі витратили 3 години часу і купу нервів.
Водій, який щодня їздить через кордон і перевезеннями заробляє на прожиття, почувши розповідь про наші пригоди, неймовірно здивувався трьом фактам:
- нас пригощали кавою,
- не відібрали телефони та дозволили дзвонити,
- вибачилися за втрату часу і нервів.
Виявляється, у нас ще було ВІП - затримання, не те, що в інших громадян!
І тут я згадала про нашу співвітчизницю у клітці.
Невже все так погано на словацькому кордоні?
Три висновки про те, що, на наш погляд, ми зробили правильно:
1. Правильна поведінка.
Ми знали і озвучували свої права,
- не розгубилися,
- не плазували,
- не панікували,
- не, Боже борони, пропонували хабаря.
Ми поводилися дружньо, гідно та природно, чим викликали повагу та симпатію головного прикордонника, який навіть заступився за нас перед експертом Інтерполу.
Якщо відкинути емоції, то це і є робота прикордонників, яку вони добре виконують.
Вони мали право нас затримати і ретельно перевірити документи. Вони поводилися професійно.
2. Зв’язок.
Ми мали хороший зв’язок: швидкий інтернет і достатню кількість грошей на рахунку для важливих дзвінків у роумінгу.
А раптом треба було б і до адвокатів телефонувати?
3. Рятівний Facebook.
Головною нашою перевагою, що й відіграла вирішальну роль у звільненні та відносно швидкому з’ясуванні всіх деталей (3 години), це правильно оформлений профіль у Facebook.
Фотографії, розповіді про події, лайки, поширення, коментарі - це численні соціальні докази на нашу користь.
Завжди на всіх тренінгах, косультаціях, у своїх книгах та статтях я наполягаю на відповідальному позиціонуванні себе в інтернеті, а в соцмережах - особливо!
Читати мої книги - тут https://www.kalabukha.com.ua/book/ та тут https://www.kalabukha.com.ua/games121/
Думайте над тим, які фото ви там вкладаєте, які коментарі кому пишете, яке враження ви справляєте на тих, хто зайде на вашу сторінку!
Правильно заповнений профіль:
– дорого вас продає як професіонала,
– викликає симпатію до вас як до людини,
– може врятувати в критичній ситуації.
Не треба викладати матеріалів, що компрометують вас, та секретів,
які можуть спрацювати проти вас!
Неодноразово зі мною і з моїми клієнтами траплялося таке: хтось нам щось пропонує купити або зробити, ми ніби вже й вирішили це придбати або затвердити, заходимо в соцмережі на сторінку до людини, а там:
– або суцільні мати,
– або фото, де всі п’яні та напівголі з відповідними коментарями,
– або плачі про те, як погано йдуть справи, ледь одному клієнту щось вдається втулити, а він, наволоч, ще й брати не хоче.
І найцікавіше - ще й ім’я цього клієнта названо.
А от що ми робили неправильно, так це призначили самі час, коли пройдемо кордон.
Я колись чула прислів’я про пункт перетину Чоп:
– Не кажи гоп, поки не переїхав Чоп.
Перетин кордону – завжди непедбачувана річ. Завжди треба давати час про запас, тоді не буде зіпсутих нервів і зруйнованих планів.
А яка ваша думка про нашу пригоду на кордоні?
Що ви ще порадили би зробити або не робити в такій ситуації?
Поділіться в коментарях!